Новини
Biggest 45

Зробити церкву народоправною....

(до історії Української Автокефальної Православної Церкви на Чигиринщині)

Віра повсякчас є життєдайним джерелом душі людської, опорою людини у складні часи випробувань. Тому поневолювачі народів завжди намагалися не лише зламати їх фізичний опір, але й поневолити їх дух. Бо, як уважуть, чия віра, того й держава. Мабуть, саме тому Москва так уперто сьогодні чіпляється за українських вірян, утверджуючи у своїх парафіях ідеї "русского мира"…

У тяжкі часи революції та боротьби за українську державу в народі зародилася ідея створення самостійної церкви і відродження в ній старих традицій, що нищилися Москвою з 1686 року. Від самого початку органи радянської влади до такої ідеї поставилися обережно, вбачаючи в ній "нову форму петлюрівського руху". Однак, з метою послаблення російської православної церкви вони допустили створення Української Автокефальної Православної Церкви. "Україна – республіка сект, і чим жорстокіша буде їх взаємна боротьба, тим вигідніше і корисніше це для нас", – йшлося на Всеукраїнській нараді завідуючих агітаційно-пропагандистськими і організаційно-інструкторськими відділами губкомів партії у лютому 1922 року.

Підготовка до створення УАПЦ розпочалася в 1921 році. Так, 16 серпня того року в м. Кам'янка Чигиринського повіту з ініціативи Головноуповноваженого Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР) і голови Чигиринської повітової ради священика Івана Павловського радянська влада дозволила зібрати "окружний з'їзд духовенства та мирян" з метою висунення делегатів на Всеукраїнський церковний з’їзд у Києві, але з обов'язковою умовою “сообщить ЧК". На окружний з'їзд прибуло 144 делегати від 37 парафій із 8 волостей повіту. В доповіді, що відкривала з'їзд, "п. о. Павловський відповідає, що сучасний церковний рух ґрунтується цілком на релігійних підвалинах і веде боротьбу з самодержавним єпископатом, щоб зробити церкву народоправною, ніяких же політичних завдань цей рух не має". З'їзд ухвалив визнати ВПЦР "єдиним керівничим правомочним органом Церкви Української; перейти на українську мову богослужіння. Було обрано 5 делегатів на Всеукраїнський церковний собор та 5 членів постійної Повітової ради, яку очолив 54-річний священик з м. Кам'янка Григорій Миколайович Грушевський. З'їзд ухвалив: прийти на допомогу голодуючим братам мешканцям Поволжя і декотрих місцевостей України".

Вже 20 серпня 1921 р. перша православна парафіяльна рада в м. Чигирині звернулася до Ревкому з проханням надати "один з міських храмів" для користування. Проте 27 серпня голова Чигиринського Ревкому М. Брайко наклав на прохання резолюцію: "ввиду того, что вси граждане г.Чигирина против украинизации церкви, и если такову открыть, могущие произойти екстесы, а поэтому в данном заявлении отказать". 4 вересня 1921 р. в м. Чигирині відбувся церковний окружний з'їзд, в якому взяли участь 44 делегати, з них 42 – миряни. З'їзд обрав двох делегатів на Церковний Собор у Києві.

14-22 жовтня Всеукраїнський православний собор у Києві, в роботі якого взяло участь 500 делегатів, прийняв рішення про утворення Української Автокефальної Православної церкви. Після Київського з’їзду на Чигиринщині були розповсюджені "Відозви до всіх парахвій Чигиринського повіту", в яких повідомлялося про перехід церковної влади в Україні "до рук вибраної представниками всієї людности України Всеукраїнської Православної церковної Ради і її нового єпіскопату", про перехід “на соборноправний устрій” та про "відправу служби Божої на українській мові". Значну роботу з українізації церковного життя на Чигиринщині проводили уродженці села Головківки Калішевські: батько Аврам Калішевський – священник Свято-Миколаївської церкви с.Полуднівка з 1912 р. та його сини Григорій – священик Свято-Успенської церкви с. Мордва з 1922 р. та Юхим – єпископ Черкаський.

Церкви, що переходили до УАПЦ, приймали “Статут”, згідно з яким "Парахвія має на меті задоволення релігійних потреб своїх членів. Задля цього вона а) пеклується про благоліп’я, спорядження і вбрання Божого Храму; б) організовує українські церковні півчі і загальнонародні співи; в) допомагає своїм членам гуртуватися в гуртки, як наприклад, братство по стародавньому українському зразку; г) вступає через своїх представників в спілки з иншими українськими парахвіями і д) постачає необхідні кошти на утримання Божого храму і храмового причту". Мова церковного богослужіння має бути українською. "Парахвія вважається заснованою, коли в ній згуртується не менше як 20 душ". З ініціативи священиків в селах Мордва та Полуднівка виникли капели бандуристів.

Станом на 1 квітня 1922 р. в Чигиринському повіті було лише 3 українські парафії, на 1 липня – їх кількість зросла до 9, а в жовтні 1922 р. на Чигиринщині було вже 16 парафій УАПЦ. Проте зростання кількості українських парафій відбувалося в складних умовах. Так, з невідомих причин "в ніч з 14 на 15 цього лютого (1922 р. - авт.) ... згорів до тла в м. Кам’янці храм Покрови Пресвятої Богородиці, який був тимчасовою кафедрою єпископа Кременчуцького та Чигиринського Івана Павловського". Навесні 1922 р. молодь з релігійної громади Свято-Успенської церкви Олександрівки підтримала єпископа Павловського, стару громаду “около 300 человек” розігнала.

Занепокоєні діяльністю УАПЦ органи радянської влади починають вживати заходів щодо її послаблення. Інструментом “послаблення” вибирають новоутворену "живу церкву". У випадку передачі храмів у спільне користування, органи ДПУ рекомендували ліквідкомам "предвидеть возможность реорганизации первых (екзархістів - авт.) в общину "живой церкви", побивая тем самым автокефалистов, не давая им данного храма в совместное пользование, а переводя в другой". У Чигиринській окрузі рекомендувалося "углубление дальнейшей диференциации религиозных группировок путём развития среди авокефалии раскола, образования украинской группы живой церкви". "Автокефалистов необходимо разоблачать (...) начать проводить раскол в среде самой автокефалии", опираючись на відхід від УАПЦ частини її діячів і утворення Христової Православної Української Діяльної Церкви. Проте, за свідченням органів ДПУ, "организованная группа живой церкви активности не проявляет. Работа её стоит на мертвой точке. Самом уезде также появилось это течение (Чигиринский район). Но ему много препятствуют автокефалисты". Вже в середині квітня 1923 р. органи ДПУ звітували, що "группы живой церкви уже не существует. Её руководители частью совершенно ушли от работы". В Чигиринському районі "в своих проповедях автокефалисты заявляют, что даже сам тов. Петровский за автокефальное движение (с. с. Трушевцы и Мордва), направляют крестьян гнать отщепенцев и безбожников, хулящих Бога и религию".

1-2 вересня 1923 р. в Черкасах відбувся ІІ Черкаський Собор УАПЦ, який обрав єпископом Звенигородським і Черкаським Юхима Калішевського. Незважаючи на всілякі спроби органів радянської влади щодо обмеження впливу УАПЦ, церква продовжувала діяти та розбудовуватися. Характерно, що й надалі вона знаходить прихильників не лише серед мирян, а й серед священиків інших конфесій. Як приклад, варто процитувати заяву священика Модеста Кудрицького до Черкаської повітової Церковної Ради від 14 вересня 1924 року, в якій він пише: "Три роки в церковному житті я стояв на роздоріжжі: чи держатися старого патріаршого уряду, так милого многим з тою обіцянкою автономії церкви на Україні, чи признавать автокефальний церковно-народний уряд, чи приєднатися до церковно-обновленчеського руху. (…) Рішучо стаю на бік будування справжньої Автокефальної Православної Української Церкви. Прошу уклінно принять мене в своє братнє общеннє і під свою церковну владу. Прохаю затвердити мене священиком в одній з автокефальних парахвій. Зараз я маю згоду Мордвянської Церковної Ради на мою службу в їх парахвії".

Неможливість ліквідувати УАПЦ шляхом "розколу" і "компрометації" змусила органи радянської влади перейти до більш жорстких заходів. У 1926 р. на парафії УАПЦ накладені високі податки. Незабаром було заарештовано митрополита В.Липківського. У зв’язку з цим 1-3 вересня 1926 р. в Києві в було скликано нараду, на якій були присутніми три єпископи, діяльність яких була тісно пов’язана з Чигиринщиною – Іван Павловський, Юхим Калішевський та Марко Грушевський (народився 1867 р. в с. Худоліївці, довгий час був священиком та вчителем у селах Чигиринського повіту: Худоліївці, Мордві, Головківці, Суботові; автор статей з історії та етнографії Чигиринщини). 22 жовтня 1926 р. відбувся четвертий округовий собор Черкащини, в роботі якого взяли участь сім делегатів Чигиринських парафій.

Заходи, вживані органами радянської влади щодо діяльності УАПЦ, восени 1926 року почали давати наслідки. Вже на 1 вересня 1926 р. на Чигиринщині залишилося лише 8 парафій УАПЦ, зате зросла кількість громад обновленців (12) та тихонівців (20). ДПУ вводить контроль за пересуванням єпископату УАПЦ. Так, “для посещения сёл” єпископ Ю.Калішевський отримав дозвіл від округової ліквідаційної комісії і "потрапив” під “негласный надзор" спецорганів. Згідно з розпорядженням ДПУ від 19 серпня 1927 р. "съезды автокефалистов временно не разрешаются, а посему необходимо под разными благовидными предлогами в ходатайствах о разрешении подобных съездов отказывать".

Сфальсифікована в 1929 р. органами ДПУ справа "Спілки визволення України" стала ще одним кроком на шляху до повної ліквідації УАПЦ. Антирелігійна компанія набирала обертів. ХІІ-й округовий з’їзд Рад Шевченківщини "рішуче поставив перед Окрвиконкомом про зачинення монастирів". Слідом за цим відпрацьовано механізм закриття церков. Якщо не вдавалося "дістати" погодження громади на саморозпуск та закриття храму, тоді намагалися податками зруйнувати общину з тим, щоб вона не змогла своїми силами проводити його ремонт. Потім відбирали “підписку від уповноважених релгромади (…) про те, що вони відмовляються від переведення ремонтування молитовного будинку (...), а також ухвалу (...) рел. громади” про відмову проведення ремонту. Тоді храм переходив у відання місцевих рад, найчастіше – розбирався.

Незважаючи на це, у 1929 році на території колишнього Чигиринського повіту Українська автокефальна православна церква залишалася однією з впливових релігійних конфесій.

Десятиліття діяльності УАПЦ було свідченням про самоідентифікацію, виокремлення українців з твореного більшовиками нового етносу – "радянський народ". Саме по собі це явище в умовах тоталітарної системи ставало злочинним і було приречене на ліквідацію. Вже 28-29 січня 1930 р. відбувся Надзвичайний Собор УАПЦ, який, під тиском ДПУ, визнав церкву "контрреволюційною організацією" і ухвалив постанову про її розпуск. Однак, 9-12 грудня 1930 р. відбувся черговий церковний Собор, який обрав митрополитом Івана Павловського. Тоді радянська влада вдається до ще однієї фальсифікації та інкримінує священикам автокефальної церкви участь в "націоналістичній" організації "Спілка визволення України". Починаються арешти серед релігійних діячів. Протягом короткого часу на Чигиринщині храми були відібрані у віруючих, а автокефальні громади розпушені.

* Церква с. Полуднівка - єдиний вцілілий храм у Чигиринському районі, де у 1920-х роках діяла громада УАПЦ. Настоятелем храму був батько Архиєпископа Одеського Юхима Аврам Калішевський
** Єпископ Кременчуцький і Чигиринський Іван Павловський
*** Уродженець с. Головківка Юхим Аврамович Калішевський - архиєпископ Одеський, член Великих Зборів Всеукраїнської православної церковної ради
**** Уродженець с. Худоліївка Марко Федорович Грушевський з родиною. Марко Грушевський служив у Худоліївці, Суботові, член Всеукраїнської православної церковної ради, активним учасником руху за автокефалію православної церкви в Україні. Влітку 1919 року увійшов до складу першого українського кліру Софійського собору.

Олександр Солодар  Спалах минулого   29 Листопада 2017, 11:11