Новини
Biggest 47

Транспгосп: бульбашки “Аеро”

Учора перечитав коментарі Лева Хмельковського до "Ретро Граду" і, що називається, налетів на дату: "Спершу біля Водоканалу базувалася ланка літаків По-2. У 1957 році виділили поле біля дороги на Смілу..." То теперішній базі аеропорту 60 стукнуло! Очевидно так, базі, адже летовище в комплексі – то мега-господарство, а не сама диспетчерська та бетонні плити злітної смуги.

Зацитую далі, оскільки "газета мовчала". Та й де ще про таке дізнаєшся. "До кукурузників По-2 додали потужніші літаки Ан-2. Я не сказав би, що вони працювали для населення “за залишковим принципом”, бо щодня з Черкас були рейси на Умань, Київ і Жашків, а також транзитні рейси інших авіазагонів. Восени 1959 року Москва наказала знищити усі По-2, бо почали втікати на них за кордон (зрозуміло – не з Черкас). Я теж ламав ці машини. Для медицини відтоді, санітарна авіація, працювали Як-12. Варто згадати про панно Сергія Сосуліна в аеровокзалі на честь братів Касяненків (йдеться про нове приміщення, відкрите 24 лютого 1986 року, фото тут з сімейного архіву Лева Хмельковського). До речі, пізніше до Черкас прибували надважкі літаки, але газета про це мовчала через цензуру, бо не можна було розголошувати можливості летовища, запасного для Борисполя. Не можна було фотографувати на летовищі, а коли пароплав минав міст на Дніпрі, пасажирів вигонили з палуби".

А тепер у часи та події, які вже на моїй пам’яті. Хоча більше таки – з інших джерел, адже наприкінці 1970-х я "з почтом" хіба що родичів на літаки проводжав. Якраз з того, першого приміщення.

Тоді у небі над Союзом пасажирським літакам стало тісно. Так тісно, як тепер буває у години-пік на головних автодорогах великих міст. Хто не застав ті часи і не повірить, що тодішні аеровокзали круглорічно та цілодобово були набиті пасажирами так, як нині залізничні у сезон відпусток. Навіть літати в межах області для земляків давно було буденною справою. Свої аеродроми мали майже всі віддалені від обласного райцентри.

Завантаженість неба збільшувала й вірогіність авіакатастроф. Найтрагічніша 1979 року з-поміж чотирьох інших, які неможливо було приховати, трапилася 11 серпня над Дніпродзержинськом. Тоді через помилку диспетчерів не розминулися два авіалайнери Ту-134. Її жертвами стали 178 осіб, в тому числі – ташкентська футбольна команда "Пахтакор" у повному складі, яка летіла на календарну гру до Мінська...

З 1 березня того ж року з черкаського аеропорту щоденними стали рейси Як-40 в Одесу і Харків, вихід на курорти Кавказу забезпечив маршрут Черкаси – Краснодар. По кілька разів на добу крилаті машини стали відправлятися до Львова та Донецька, поліпшилося сполучення з Ленінградом: відтепер літаки з міста на Дніпрі приземлялися в Пулково, центральному аеропорту міста на Неві. Увели ще один рейс на Москву, куди доправляли Ан-24 і Як-40. Додаткові рейси зв’язали наш обласний центр також із Мінськом, Кишеневом, Запоріжжям, Черніговом, Сумами. З 15 квітня запроваджувався новий розклад на внутрішньообласних авіалініях – тепер із райцентрів до Черкас прибували раніше, а відправлялися пізніше, що дозволяло “місцевим гостям” до несхочу потовктися і на базарі, і в магазинах, ще й кіно відвідати.

А у червні аеропарк міста поповнився маленькими крилатими машинами чехословацького виробництва Л-410. Він же – "Турболіт", а серед пілотів – "Елка" або "Чебурашка". Тоді 19-місний малюк збільшив показник частоти рейсів до Гомеля та Дніпропетровська, а з 1986-го я студентом літав ним до Франківська. Колись потрапив таким у грозу. Кидало його, бідолашного, як у пропасниці. Зате до бісової мами цікаво спостерігати блискавки, коли вони кромсають небо не десь далеко, а як з остраху здається – на відстані витягнутої руки. Правда, задоволення роздивлятися стихію можна дозволити собі вже після того, як подумки попрощаєшся з рідними й друзями та не зважатимеш на оте "ой, Божечки, цариця небесна-а-а..." у супроводі автентичного українського голосіння. Літали-ж бо усі, а не так як тепер бізнес- чи політеліта. Так і кортіло порадити - тьотю, їздіть волами. Як же таки вміють наші жіночки підняти настрій! Ще в нас нічого не влучило, ще чехословацьке диво техніки буквально "ні сіло, ні впало", а їх стараннями почуваєшся так, ніби вже наполовину розбився. Особливо в тих місцях, де вуха.

Та зайва балачка. Літаків розвелося скільки, що дуже популярним став повітряний туризм. Групам від 15 осіб надавалися 30-35% знижки на квитки, тож черкащани охоче вирушали у найпопулярніших напрямках: на Москву, Ленінград, Волгоград і Севастополь. Рейси одного дня: без черги “по білету” вклонився Іллічеві, погасав по ГУМу, духовно зріс над собою у Третяковці та гайда додому, бо завтра – на роботу. Красота!

І от я тепер думаю – куди літатимемо, якщо раптом... У Жашків до Марічки і Антона? Чи в московський ГУМ? Або, мо’, в горад русскай слави Сєвастопаль? Тільки не кажіть, що всі поголовно – в Лондон, Нью-Йорк чи на Балі вулкан подивитися. В межах України? То за ціною п’яти поїздок до пункту призначення поїздом? Летіть самі. Ага, ще вантажні, логістика... Цим "перевезенням" вже теж не одна п'ятирічка. Нє, аеропорт відбудувати можна. Кому пощастить бути причетним і кого не спалять – той питання особистих фінансових перспектив зніме на роки...

Борис Юхно  Спалах минулого   03 Грудня 2017, 11:39