Новини
Biggest 42

Сезон: Грудневі нотатки

А що? Як би не було – пора "нагнічувати ситуацію". Вистачить ще й снігу, і морозцю, й баб... Ну ладно, ладно, начинаєте тут... Між іншим, у нас таки були баби. Давно, з дохристиянських часів. А Сніговика-мужика як самостійного новорічного персонажа ще у 1950-ті для мультфільмів придумали комуністи.

Що не кажіть – за останні десятиліття фінішний відтин року змінився. Тепер він із першого свого дня офіційно розпочинає підготовку до останнього і схоже, що більше ніхто іншим не переймається. Квапимося, як голий до любощів... А раніше – воно ж всьо інакше було. Грудень вінчував черговий трудовий рік якоїсь -надцятої п’ятирічки, тому упродовж місяця колективи активно підтягували показники, а начальство їх попихало. Про свято ми згадували мало не в його переддень. Бігли по ялинку (хоч у Черкасах звичніше по сосонку), розрум’янені в дефіцитній гонитві намагалися вихопити майонез, апельсини, цукерки в коробках, коньячок вірменський... Ось тут ще одна відмінність – грошей вистачало усім і на все, але усього всім катастрофічно не вистачало.

Свято трудових підсумків. Щоб проілюструвати ударні будні колишніх груднів, досить пригадати кілька фактів з історії Черкас. 1959-го розпочалося будівництво драмтеатру, 1961-го "для усіх" відкрився планетарій, 1966-го на розі вулиць Леніна і Гоголя прийняв перших відвідувачів Будинок одягу, 1967-го дав тестову продукцію ЧШК. А якщо не відкривали, то бодай анонсували: у грудні 1965-го містяни дізналися про заплановане будівництво нового корпусу медучилища, а 1970-го – спорткомплексу біля Водопарку, теперішнього “Манежу”. Названі лише об’єкти, які ми сьогодні знаємо. А скільки їх було менших, "прохідних"!

Так, грудень вважався гарячим місяцем праці, план в СРСР – найперша справа. При цьому найбільших почестей удостоювалися робітники, яким до 31 числа вдавалося виконати його в рахунок наступного року або й двох. Передовикам присвячували новорічні номери газет. І десь там, у підвалі останньої шпальти, серед оголошень, можна було розгледіти запрошення на міську ялинку "в товаристві Діда Мороза, Снігуроньки і Сніговика". Тобто теж ніби свято, але щоб ніхто не подумав, що рівноцінне річниці Жовтневої революції чи Першотравню.

З життя громадської ялинки. Наприкінці грудня 1965 року головну ялинку міста уперше встановили на новій Театральній площі (цю традицію почали порушувати кілька років тому, і як я помітив – то погана прикмета). За розмірами, пишнотою та кількістю прикрас тепер вона повністю відповідала рівню обласного центру. У наші дні все ніби як колись, але з винуватицею свята трапилася одна "концептуальна зміна": початково вона була просто деревом, згодом її вади почали приховувати прилаштуванням до стовбура менших сосонок, а тепер це конструктор з металевого каркасу та понад сотні маленьких, донедавна живих дерев. Витвір Машбуду до Міленіуму, але "уведений в експлуатацію" аж перед Новим 2007-м.

Велетенські, і якщо чесно – трохи комічні Дід Мороз і Снігуронька. Сфотографувати біля них дитину батьками вважалося справою обов’язковою. Коли характерні персонажі там уперше з’явилися – не скажу, але моє перше фото у їх компанії датоване січнем 1971 року.

А коли ні театру, ні площі, ще не було, черкаська ялинка стояла у сквері, на місці якого згодом звели обласне управління Держбанку. Далі, у першій половині 1960-х, – біля Палацу піонерів, який невдовзі став усім відомим Палацом одружень. Звісно – "провінційні": нижчі та скромніші за оздобою.

Щодо "театральної", то про її монтаж як зараз, так і раніше, газети обов’язково повідомляли. Єдина відмінність – нині її встановлюють на Миколая, донедана часто – взагалі у перших числах грудня (бо людям треба сповнитися передсвятковим настроєм і витрачатися заздалегідь та поступово, оскільки як скупитися за раз, то не те що святковий, а й просто адекватний стан зникне), а тоді й 30-го вважалося нормою. Зате винуватиця й справді усім дарувала радість: свіжа, вчасна та реально новорічна, а не символ найближчих неминучих витрат. Ну ось, типова картинка якраз буде 40-річної давнини. 30 грудня 1977 року, ранок.

"Водій Петро Стеценко підігнав автомобіля з телескопічною вишкою. За хвилину працівники Зеленгоспу Михайло Приходько і Анатолій Бас вже працюють на висоті, прикрашаючи новорічне деревце, привезене з-під Сунок Смілянського району (заввиш 19 метрів). Вже сьому таку ялинку прикрашає робітниця Ніна Шраменко з чоловіком. Працівники підприємства “Міськсвітло” подбали про красиву ілюмінацію новорічної красуні".

Мороз і сонце грудня. Теперішні новоріччя не часто тішать відповідною погодою. Втім, не останні. На 2015-й лежав сніжок і на Головпоштвмті висвічувало -13°С, наступний Новий рік теж видався помірно-білим за -8°С, крайній теж загалом не біда. Втім сподіваюся, що наші погоди новорічної ночі ми ще згадаємо до неї ближче. А так – то кваша, то сухо, то взагалі хоч на пікнік вирушай. Пригадується, одного разу ми з дружиною так і зробили. Було то 2006-го, коли уся остання декада місяця минула при +10°С, навіть бруньки на деревах ожили. Митницькі посунули на берег смажити шашлики, горішні містяни – традиційно у Соснівку. Було...

Грудень різний, і це додає йому доречної передсвяткової таємничості. Жодного іншого місяця погода нас загалом-то мало обходить. Звісно, хочеться сніжку та помірного морозцю, та хіба тільки цього?

PS
Всі фото – місцеві. Тут і Віталій Ілліч Карабут у сосонках майбутнього Ювілейного парку, і невідомі мені пацани біля снігової баби з фото Володимира Григоровича та його ж діти на санчатах, і рідня Юри Мезенцева якраз біля тієї ялинки, що стояла біля Палацу піонерів, і сестра на Театральній із середини 1980-х...

Борис Юхно  Спалах минулого   09 Грудня 2017, 12:06