Новини
Biggest 52

Мала земля: Клубний провулок

Нагадав собі, що десь мав стару публікацію Тетяни Шолохової про місцину, давно знану як "Площа Слави" (хоча в моєму розумінні площа – то щось більш-менш велике і "квадратне", а тут звичайнісінька вуличка від Хрещатика до підніжжя меморіалу). Але тих статей стільки, що можна вже томи впорядковувати. Однак знайшов.

І йдеться в ній про часи, коли ніякої вулиці Слави, а тим більш Площі, ще не було. Натомість був малесенький Клубний провулок, найдорожчий її серцю край дитинства. Справді "край", адже діло тут не в масштабах території. Щирий, затишний та зворушливий текст, частину якого я тут відтворю. Ну а наприкінці дещо прокоментую. Тож...

"Из всех красивых улиц мира
Люблю я Клубный переулок.
Там дом стоит девчонки милой
В акаций пене – голоса голубок..."

Цим рядкам багато років. І хлопчина, який їх написав, і дівчинка, якій вони адресувалися, давно виросли. Але завжди, коли згадую той нехитрий віршик, на душі стає тепло і світло. Моя юність починалася у провулку Клубному, проростаючи з повоєнного дитинства. З тих років пам'ять зберегла м'яку пилюку дороги під босими ногами, килим споришу на її узбіччі, цегляні тротуари, старі розлогі дерева, повітря, п'янке від пахощів матіоли, бузку і акацій. А ще – горлиць, туркотіння яких сповіщало нас про прихід нового дня.

За нашим будинком униз до Дніпра тягнувася приярок, яким ми, діти, любили мандрувати у зарослях бур'яну, бузини і пасльону. Там час від часу знаходили то стріляні гільзи, то пластини від акумуляторних батарей, то ще якесь "таємниче" для нас залізяччя. І трохи не героями себе відчували, коли залазили у вириті на схилах яру піщані заглибини, які називали печерами. А як захоплююче було на санках спускатися з крутих схилів, якими закінчувався наш провулок, майже до Дніпра, до того місця, де пізніше почав діяти стадіон з катком і куди школярами зі своїми "снігурами" і "дутишами" бігали ми "показати клас" один одному!

Поруч з нашим будинком відразу після війни почав діяти дитсадок, і майже всі сусідські дітлахи були його вихованцями. Нашу увагу привертали руїни за дощатим парканом дитсадка, і крізь щілини між дошками ми заглядали у порожні зіниці підвальних вікон будинку. Нам розповідали, що колись у ньому містився клуб, тому і наш провулок називався Клубним. Вихователькою була Марія Федорівна Репетій, яка зовсім юною радисткою завойовувала нам мирне дитинство. І серед наших сусідів по провулку і будинку було немало колишніх фронтовиків...

Заліковувало рани, нанесені війною, відбудовувалося, змінювалося місто. Одягався в обнови і наш маленький провулок. Вздовж тротуарів з'явилися перші післявоєнні ліхтарі з лампочками під жерстяними "тарілочками". Нам подобалося, як вони поскрипували на вітрі. Увечері від них струменіло світло, і все навколо здавалося мерехтливим. З часом "тарілочки" замінили на скляні ліхтарі, а трав'яні доріжки накрив асфальт. Неподалік дитсадка стояв будинок, де діяв драмтеатр. Наш жилий будинок став на поверх вищим. Росли і дорослішали ми. У вільний час бігали до кінотеатру "Родина" або у розташований поруч з ним парк імені Тараса Шевченка. Пізніше кінотеатр став називатися "Салют", а парк – "Піонерським".

У дитинстві час йшов повільно, чіпка дитяча пам'ять встигала вбирати навіть дрібниці. Та настав момент, коли на свої стрілки годинник почав намотувати час якимось швидкісним методом. Непомітно збігли цілі роки, на моїх очах змінився провулок. Після створення Пагорба Слави він почав іменуватися вулицею Слави. Сьогодні, більш як через 40 років після війни, і сліду не лишилося від яру, що пролягав за нашим будинком. Тільки у згадках збереглися і наш дитсадок, і старий драмтеатр, де у 1960-ті містився Будинок культури, інші будівлі. Їхнє місце зайняв обласний краєзнавчий музей, поруч з яким струмує фонтан. А на місці старих будиночків по вулицях Урицького і Кірова, що знаходилися поруч з нашим провулком, височать нові житлові будинки, Будинок ДТСААФ, приймає читачів нова дитяча бібліотека..."

Ну а далі – кілька абзаців "на честь і во славу" змін, які сталися з провулком дитинства Тетяни Василівни. Отут я не надто вірю їхній щирості, та очевидно – без такого висновку матеріал не міг би бути надрукованим. Так само, як аби в ньому згадувалася Святотроїцька церква, яка своїми прилаштованими під Морський клуб та склад спортінвентаря залишками, пнулася над клином в кінці Клубного (а якщо за нумерацією – то навпаки, на його початку), до 1961 року.

Власне – це вже й коментарі. Клубним провулок називався двічі: у 1917 – 1941 роках та з кінця 1943-го до 1967-го. До революції та в окупацію був Троїцьким або Святотроїцьким. Дитячий садок №1 "Дюймовочка" пам'ятаю і я. Випало бути його вихованцем у 1973 – 1974 роках, фактично – вже перед знесенням дореволюційної будівлі задля вивільнення площі під Будинок ДТСААФ, який почали будувати 1978-го. То був перший серед великих архітектурних об'єктів, які ближче до 1985-го до невпізнання змінили зображені Тетяною Шолоховою краєвиди. А ось її дім вцілів, схоже – саме про нього йдеться. Він поряд з музеєм, єдиний тут на кілька поверхів. Тільки вважав, що верхній надбудували ще у 1930-ті, а на те виходить, що значно пізніше.

"Чіпка дитяча пам'ять встигала вбирати навіть дрібниці..." Справді так. У садочках усі радянські діти вже давно спали на ліжках з грушками або м'ячиками на бильцях, ми ж у "Дюймовочці" – на допотопних брезентових розкладачках з дерев'яними ніжками "іксом". Можливо на них вилежувалися пацієнти самого лікаря Орловецького, першого власника будинку. Ще ми гуляли "на території". Там було кілька повоєнних фігур: хлопчика із сурмою, дівчинки з голубом, фонтан без води у формі вази.

Кілька слів про Тетяну Шолохову, з якою, на жаль, не був знайомим. Вона народилася 1948 року в сім'ї військового. Про її дитинство та юність вам вже дещо відомо. Закінчила наш педінститут, ймовірно після – була вчителькою. З 1995 року як позаштатний кореспондент співпрацювала з газетами "Черкаська правда", "Черкаси", "Нова Доба", 1999-го долучилася до видання книги-альбома про Василя Симоненка. Це все, що довідався.

От така маленька та майже приватна історія, яку належним чином навіть проілюструвати складно. Кого він цікавив, отой непоказний Клубний зі свої споришем і ліхтариками-"тарілочками"... Тож зібрав, що було про те місце і околиці, в різні часи.

Борис Юхно  Спалах минулого   16 Січня 2018, 13:41