Новини
Biggest 38

Століття селянських змов

–    Де сходить сонце?
–    У Чигирині.
Пароль і відгук Борисполіської
таємної масонської ложі
"Товариство малоросів"

Історія українського повстанського руху – це історія боротьби селянства за землю і волю. Такими були козацькі повстання кінця XVI та на початку XVII століть, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького і гайдамацькі рухи XVIII століття. Повстанство нагадувало собою виверження вулкану: спочатку були підземні поштовхи, потім – вибух, а далі – гарячі вогняні лави котилися Україною, змітаючи на своєму шляху чужинецькі армії, руйнуючи іноземний адміністративний апарат та основи держав, які наважувалися поневолити український народ. В результаті українцями було зруйноване і зникло Кримське ханство, під їх ударами упала Річ Посполита. З часом активність вулкану послабилася і він заснув. Проте в його серці продовжував клекотіти вогонь, час від часу вулкан здригався і нагадував про себе підземними поштовхами. Кратером вулкану повстанства протягом багатьох століть була Чигиринщина.

Однією з найболючіших проблем краю було малоземелля. Відповідно до "Статистики поземельной собственности" понад 50% державних селян повіту мали наділи менше 3 десятин на душу, а з обстежених 4303 дворів 71,2% були безкінними. Селяни, поставлені на межу виживання, змушені були знову, як і раніше, боротися "за землю і волю".

У 1832-1833 р.р. відбулися заворушення селян Старої і Нової Осоти, Головківки, Мельників та Медведівки, які належали поміщику Героніму Сабанському. У ці населені пункти були уведені війська, заарештовано 365 осіб, активістів заворушень віддано в рекрути. Побоюючись місцевих жителів, в яких живе "дух прабатьків їх (...) з Коліївщини", поміщик продав маєток у 1835 р. сенатору Івану Фундуклею.

З новою силою селянські заворушення на Чигиринщині прокотилися під час проведенням інвентарної реформи. У квітні 1858 р. "для сохранения нравственного влияния на крестьян воинской силы к удержанию их в должном порядке" у Смілу та Жаботин введено два дивізіони кавалерії. У червні того ж року поміщицькі селяни повіту вимагали збільшити плату за так звані "згонні" дні, ухилялися від панщини та здійснювали самовільний відхід на заробітки. У липні 1860 р. селяни с. Івангород маєтку Раєвських Чигиринського повіту захопили економа Онуфрія Дмоховського, який відмовлявся записати відпрацьований день панщини. У зв'язку з цим київський генерал-губернатор І.Васильчиков говорив про населення повіту: "В крестьянстве сильнее прочих мест сохранилось в памяти казачество".

19 лютого 1861 р. було видано "Маніфест" про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності“. Нечіткість законів про проведення реформи зумовило їх вільне трактування. У травні-липні 1861 р. селянки в ряді поміщицьких маєтків повіту, посилаючись на пункти "Положення", відмовилися виконувати панщину. У Головківку і сусідні села були введені ескадрони Волинського уланського полку для недопущення безпорядків, які "в случае их возникновения могли бы увлечь остальных крестьян уезда".

Статс-секретар Валуєв в доповіді імператорові 30 серпня 1862 р. писав, що у Чигиринському повіті "уставные грамоты (…) почти везде составлены, но введение их в действие замедлилось частично от самих владельцев, опасавшихся беспорядков во время полевых работ, а главное по причине неспокойного настроения крестьян и распространения между ними ложных ожиданий, вследствие чего в некоторых имениях они совершенно отказывались от принятия и обработки отведённой им в надел земли".

У 1867 р. селяни с. Рейментарівка Чигиринського повіту відмовилися робити черговий внесок з викупної плати. До села ввели війська, але п’яні солдати "заходили во все крестьянские дома, требовали с них деньги (…), причиняли побои чем попало, даже обнажёнными шашаками". Навесні 1870 р. у зв’язку з новими заворушеннями до села знову уведений ескадрон драгун.

20 жовтня 1867 р. видано імператорський указ про переведення усіх державних селян на викуп. Під час укладання люстраційних актів селяни Суботова стали вимагати збільшення наділів до 5-8 десятин на душу. Їх вимоги підтримали жителі інших населених пунктів, які заявили: "Як буде в Суботові, так і в нас".

28 травня 1870 р. було видано царський указ, що дозволяв перевести селян Чигиринщини на общинне землекористування, але без збільшення земельних наділів. Як писав начальник Київського губернського жандармського управління генерал В.Новіцький: "Такой оборот дела крестьян Киевской губернии, не сочувствующих вовсе общинному владению, как совершенно для них чуждому и непонятному, до крайности их озадачил", тим більше, що селянам, які "своим трудолюбием и бережливостью упрочили уже свой материальный быт" і мали до 18 десятин на двір загрожував "крайний недостаток в будущем", а тих селян, які "снискивали для себя средства к существованию заработками в соседней губернии, лишало свободы действий и ставило в зависимость общины с круговым поручительством". Бідняки схилялися до переходу від ділянкового землеволодіння на подушне ("душовики"), оскільки плекали надію змінити порядок розверстки грошових повинностей. Натомість заможні погоджувалися на підписання люстраційних актів ("актовики").

Ситуацію ускладнили зловживання службовим становищем місцевих чиновників. Зокрема, під час проведення люстрації місцевий мировий посередник Шушерін та член губернської люстраційної комісії Аліфін невдоби зарахували до земель, зручних для користування, і наділили ними селян-общинників. Зокрема, у Липівській волості селянам прирізали 900 десятин піску. Водночас, хороші землі з державного запасу були передані державним селянам, при чому деякі з них отримали додаткові наділи від 5 до 50 десятин.

У лютому 1873 р. почалися заворушення в с. Трушівці і охопили Чигиринський і частину Черкаського повітів.

У 1875 р. чигиринці послали до Петербургу ходаків, але ті були заарештовані поліцією. Уник затримання лише житель с. Сагунівка Черкаського повіту відставний солдат Хома Прядка. Удома він переконав селян, що зустрівся з царем і заручився підтримкою "душовиків". Навесні того ж року жителі Чаплищ, Тарасівки, Подорожнього, Воронівки припинили сплату податків, розігнали місцеві органи влади. Вони заявляли, що переділ землі не обійдеться без насильства і кровопролиття. Газета "Киевлянин" писала, що Хома Прядка та його люди, "захватив в руки всю власть (...), действовали убеждениями, ложными уверениями, угрозами и даже насилием против тех из крестьян, которые не могли и не хотели разделять их взглядов”. У березні того ж року у Суботові “дело шло спокойно, пока не явились четыре крестьянина из с. Розсошинец (...), которые начали подговаривать субботовских не платить податей, пока не дадут земли по 5 десятин на душу". Незабаром заворушення розпочалися в селах Адамівської, Боровицької, Шабельницької, Липівської, Новоселицької, Рацівської, Трушівської та Цвітнянської волостей Чигиринського повіту.

Київський губернатор Гессе вважав, що заспокоїти населення можна тільки з допомогою "значительного количества войск и с уполномочием употребить самые крайние средства". У квітні у Шабельники, Мордву, Бужин, Погорільці, Чаплище, Подорожнє, Тарасівку, Воронівку, Боровицю, Мудрівку і Топилівку введені драгуни Рижзького полку. У травні до повіту додатково направлено батальйон піхоти Київської внутрішньої стражі. Восени було заарештовано 336 найактивніших селян і відправлено до Київської в'язниці. Хома Прядка переховувався до листопада 1875 р., але був схоплений і відправлений до Києва, а звідти – засланий до Сибіру. Київський губернатор Гессе писав: "Потомки некогда выходцев из-за Днепра, принадлежавших к козачьему сословию, они сохранили буйный оттенок в своём характере, мало уважительны, смелы в ответах и до крайности упорны".

18 червня 1875 р. уряд призупинив дію указу про переведення селян на общинне землекористування, погодився переглянути люстраційні акти, списав недоїмки за викупними платежами та податками. Міністр внутрішніх справ зауважував: "Беспорядки эти, хотя при содействии воинской команды прекратились, но по мнению местного губернатора могут возобновиться с выводом войска при следующих сроках взноса выкупных платежей".

Селянським рухом на Чигиринщині зацікавилися революційні народники. Закордонна газета "Вперед" опублікувала чотири кореспонденції про селянські заворушення в повіті. Видавцями женевського "Робітника" була віддруковано 500 примірників відозви до селян Чигиринщини із закликом повторити гайдамаччину, взяти "ножі в руки" і здобути "собі землю, волю та святую правду".

У київському осередку народників з'являється ідея створення в Чигиринському повіті таємної селянської організації. "Искренность крестьян, что намерения царя непременно согласны с желаниями народа, – писав народник Яків Стефанович, – была до такой степени упорна, что заставляла меня видеть заранее полнейшую бесполезность доказывать противное. "Нехай царь прийде і велить нам на участки, – ми протів царського слова не підемо, держимся за душевий, бо знаємо, то така царська воля", – часто приходилось мне слышать. (...) Я задался целью прежде всего внести в этот тупой протест революционный элемент", але для цього було потрібно "приноравливаться в своём образе действий к характеру крестьянского мировоззрения, не вносить ничего такого, что переворачивало бы вверх дном те основы, с которыми сжился и к которым привык народ, быть, так сказать, радикалом постольку, поскольку им может быть крестьянин".

Взимку 1875-1876 р.р. народники встановили зв'язки з ув'язненими в Києві чигиринцями. Видаючи себе за селянина Херсонської губернії Дмитра Наливайка – делегата до царя – Яків Стефанович отримав повноваження бути ходаком і від чигиринців. Сам Стефанович найбільше підходив для агітаційної роботи, бо "зовнішністю, вимовою і поведінкою (...) скидався на українського парубка". Користуючись довірою селян, він приступив до складання і друку у підпільній друкарні "Статуту" і "Грамоти".

Від імені царя у "Высочайшей Тайной Грамоте" селяни оголошувалися вільними та наділялися землею за рахунок поміщицьких володінь. У документі дворяни звинувачувалося у тому, що "хитростью и обманом удержали за собою большую и лучшую часть земли", "обременили" селян важкими повинностями. "Цар" пропонував селянам скинути "дворянське ярмо", а задля цього рекомендував об'єднуватися в таємні товариства.

Згідно зі "Статутом", "Тайные крестьянские общества, именуемые Дружинами, имеют своим назначением подготовить к восстанию против дворян и других высших сословий, чтобы силою возвратить себе захваченную ими землю, уничтожить повинности и налоги, введённые дворянским начальством и восстановить полную "Волю". Таємні дружини мала очолити Рада Комісарів, назначена "імператором". Дружина складалася з кількох староств по 25 дружинників кожне. Староства мали очолити старости, які на раді обирали отамана. Стати членом організації можна було за умови поручительства за кандидата двох дружинників або Комісара. Опісля цього кандидат присягав "жизнь пожертвовать св. народному делу Дружины", за наказом імператора "бороться с оружием в руках с помещиками, чиновниками и всякими моих собратий (...) врагами, погубившими нашу волю".

Чигиринці, що відбували ув'язнення в Києві, спочатку обережно поставилися до документів Якова Стефановича. Проте згодом "комісару", вдалося переконати жителя с. Шабельники Лазаря Тененику. Останній підписав люстраційний акт і був відпущений додому. Разом з відставним унтер-офіцером Юхимом Олійником вони почали формувати староства.

Особливу роль в утворенні таємної організації відіграв Кузьма Прудкий. Про нього Яків Стефанович писав як про "одну замечательную личность, каких когда-либо встречал я в среде крестьян... Умный, способный, он был необыкновенно деятелен и всецело, без всякой корысти предался делу. Он страстно верил в возможность восстания, но вто же время страдал излишним оптимизмом".

Наприкінці квітня 1877 р. у с. Розсошинці відбулася перша зустріч народників із активом таємних дружин. За словами Л.Дейча, "багато вартових охороняло шлях і ту клуню, де мали відбутися збори. Лише на 10-ту годину вечора зібралися старости з 28 сіл разом з отаманом Олійником та його помічником". Подібні таємні зібрання невдовзі пройшли у Смілі, Крилові та Києві.

Улітку 1877 р. в Таємних дружинах було вже 1000 чоловік із 12 сіл Чигиринського повіту. Не пізніше 1 жовтня 1877 р. планувалося підняти повстання. Дружини заготували "список изменникам, враждебникам и доказателям". Таємна організація проіснувала шість місяців і була розкрита за допомогою священика із с. Шабельники Татарова: на сповіді 70-річний житель села Олександр Леухін розповів "батюшці" про підготовку до повстання. Священик виявився агентом жандармського управління.

Почалося розслідування і арешти. До кінця року поліцією було допитано 950 звинувачених та 150 свідків. 30 серпня було заарештовано членів Київського гуртка народників В.Малавського та Г.Калинову-Зацепіну, наступного дня – І.Бохановського. У вересні заарештовано Я.Стефановича і Л.Дейча.

У жовтні 1877 р. київський губернатор Гессе визнавав, що після проведених арештів "справа про таємні товариства втратила до певної міри свій гострий і загрозливий характер", але "з іншого боку, справа ця набрала характеру хронічного захворювання, яке продовжує розвиватися (...), збираються сходки, а ті, що приходять на ці сходки, нібито мають намір озброїтися косами".

Розслідування було завершене навесні 1878 року. Перша частина справи слухалася в Київській судовій палаті 8-11 червня 1879 р., в ході якої розглядалися виключно справи 42 селян, звинувачених в організації й належності до таємної протизаконної організації. Частина з них була звільнена від суду, частина – від покарання, і лише п'ятеро селян визнано винними як керівники таємного протидержавного товариства (Олійник, Тененик, Пісковський, Гудзь, Прудкий) і засуджені до різних термінів ув'язнення. Київський губернський прокурор опротестував вирок як м'який. У травні 1880 р. рішенням Сенату керівники селянської змови були засуджені до дванадцятирічної каторги кожен. У січні 1881 р. Олександр І замінив каторгу довічним засланням до Сибіру.

Друга частина Чигиринської справи слухалася 6-8 липня 1879 року. Народники обвинувачувались в організації товариства, у створенні й поширенні фальшивого маніфесту від імені імператора з політичною антидержавною метою. Я.Стефановича, Л.Дейча та І.Бохановського передбачалося судити і повісити в с. Шабельники. Однак, у ніч на 27 травня 1878 р. народникові М.Фроленку вдалося влаштувати втечу організаторам Чигиринської змови.

У 1881 р. жителі села Погорільці С.Шутенко та Ф.Чепурний, звільнені з ув'язнення у справі діяльності "Таємних дружин", розповідали землякам, що земля має бути спільною, "а народ будет управлять сам". Заарештовані і заслані на п'ять років до Сибіру, у 1888 р. повертаються додому і знову агітують селян, закликаючи "царя и правительство (...) уничтожить, тогда завладеем всеми богатствами и землями, устроем суды и никому не будем подчинятся". Їх знову заарештували і заслали на п'ять років до Сибіру під нагляд поліції.

У 1883 р. сталися "бунти" в селах Бовтишка, Грушківка, Красносілка і Ребедайлівка Чигиринського повіту. Один з учасників заворушень Пота Сачко обіцяв "робити так, як робили Гонта і Залізняк". Незабаром у бунтівні села введено роту піхоти та 50 донських козаків.

Протягом останнього десятиріччя ХІХ століття в Чигиринському повіті відбувалися масові потрави поміщицьких посівів та сінокосів, вирубка лісів селянами. Чигиринці очікували лише слушного часу, щоб пригадати козаччину та гайдамаччину. І вже невдовзі найбільш активним учасникам чигиринської змови випала нагода стати організаторами нової таємної антидержавної структури – Української Народної Оборони.

СВІТЛИНИ:
Головна світлина - Чигирин. З гравюри 1865 р.
* Магічний медальйон з масонськими символами - два крилаті змії мудрості переплетені вісімкою і магічний посох Мойсея.
Випадкова знахідка. с. Красносілля Чигиринського району. Колекція автора.
** Проект храму Успіння Пресвятої Богородиці в Медведівці. 1853 р.
Збудований у 1860-64 рр на кошти київського цивільного губернатора І. Фундуклея.
*** Організатор Чигиринської змови Яків Васильович Стефанович
**** Жандарми. Кін. ХІХ ст.
***** У суді

Олександр Солодар  Спалах минулого   22 Січня 2018, 08:52