Новини
Biggest 70

Вони незалежності господарства і патріархату хочуть…

Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького середини XVII століття призвела до виникнення на землях понад Дніпром української козацької держави. За висловом В'ячеслава Липинського Чигирин став центром, де "справи Сходу вирішувались, де стикалися дві цивілізації і де творча організуюча цивілізація європейська брала все більшу перевагу над примітивним хаосом і стихійністю азіатського".

Чи не однією з головних причин українсько-польських воєн епохи пізнього середньовіччя був релігійний конфлікт між православною і католицькою церквами, насильницьке нав'язування українцям унії. Тому церква не могла опинитися поза воєнним конфліктом. Недаремно Константинопольський патріарх Парфеній в листах до Київського митрополита Сильвестра Косова виражав щоразу "велику любов та радість" з приводу перемог Богдана Хмельницького. Восени 1650 року в гетьманській столиці перебували назаретський митрополит Гавриїл та корінфський митрополит Іосаф. Царський розвідник – "богомолець" Суханов стверджував, що 8 листопада "митрополити коринтський і назаретський служили літургію в церкві коло гетьманського двору. (…) В многолітії і на ектеніях митрополити поминали гетьмана государем і гетьманом Великої Росії". У 1653 році Чигирин відвідав новий Константинопольський патріарх Макарій.

Хоча Чигирин не міг зрівнятися з Києвом за кількістю і пишнотою оздоби храмів, проте поступово він також забудовується культовим спорудами. Павло Алепський нараховує в козацькій столиці п’ять церков. Генеральний писар Іван Виговський виступає фундатором Чигиринського Святотроїцького монастиря. 12 серпня 1653 року він писав патріарху Никону про "церковь святыя и живоначальная Троицы в Чигиринском монастыре, моим тщениям созданную".

Пильна увага православної ієрархії до політики чигиринського двору створювала передумови до перенесення резиденції київських митрополитів з Києва до гетьманської столиці. Ситуацію в Києві ускладнювали постійна загроза нападу на Київ литовсько-польських армій, а після Переяславської ради – посилення впливу на духовенство з боку московських воєвод. Уже в 1654 році Україною ширилися чутки, що московський цар Київ "хоче зробити столицею і двір свій учинити". Чи не звідси сьогоднішні біснуваті путінсько-гундяєвські ідеї "Русского мира" і "духовных скреп"?

По смерті Богдана Хмельницького чигиринський двір опинився на роздоріжжі: наступникам великого гетьмана доводилося вести пошук держав-союзників для ведення затяжних воєн і приборкання сіяної ворогами внутрішньої смути.

26 серпня 1657 року на старшинській раді в Чигирині гетьманом України було обрано Івана Виговського. 30 вересня того ж року більш повноважна рад в Корсуні в присутності іноземних послів підтвердила його права на гетьманство.

З весни 1658 року Чигирин стає резиденцією Київських митрополитів, незадоволених свавіллям московських воєвод. Під захист гетьмана до його столиці перебрався Київський митрополит Діонісій Балабан.

Формально не розриваючи зв'язків з Москвою, гетьман веде переговори з Річчю Посполитою. Завершальним актом переговорів з Польщею стало підписання 6 вересня 1658 року у Гадячі угоди між Яном Казимиром та Іваном Виговським. Окремими пунктами договору закріплювалися права православної церкви в Речі Посполитій: король обіцяв знищити унію, у правах зрівнювалися католицька і православна церкви, Київський митрополит отримував право засідати в сенаті. Вочевидь, зазначені пункти потрапили до договору не без впливу митрополита Київського Діонісія Балабана.

13 січня 1659 року відбулася рада в Чигирині, на якій було вирішено боротися проти московських воєвод, щоб "привести до з’єднання й однодумства неслухняну (...) Україну військовою зброєю". В бою під Конотопом союзні українсько-польсько-татарські війська розгромили більш як стотисячну московську армію. Але цей успіх Івану Виговському не вдалося закріпити. Москва "стимулювала" в Україні братовбивчу війну.

На початку вересня 1659 р. під Германівкою неподалік від Білої Церкви зійшлися війська Івана Виговського та Юрія Хмельницького. 11 вересня реєстровики заявили гетьману, що не бажають воювати проти Москви. Чорна рада обрала сина "батька Богдана" гетьманом. 9 жовтня у Переяславі царські посли "затвердили" вибір черні. А вже 17 жовтня Юрась підписав статті, що посилювали експансію Москви на українські землі. Зокрема, передбачалося "митрополиту Киевскому, так же и иным духовным Малыя России, быть под благословлением Патриарха Московского".

Нова спроба збудувати українські самостійні державу та церкву припадає на часи гетьманування "останнього чигиринського козака" Петра Дорофійовича Дорошенка.

Восени 1665 року "з’їхалися в Чигирин тогобічні полковники з іншою старшиною та виборнішим товариством, учинено було раду і без довгих роздумів проголошено і затверджено" Петра Дорошенка гетьманом. Політичним кредо новообраного очільника козацької держави була ідея єдиної самостійної України: "Хоч Божою волею український народ обох сторін Дніпра роздвоєний і видаємося собі ворогами, одначе ніхто чужий не є нам так прихильний, як ми самі собі є приятелями". 2В момент найбільшого безладдя й упадку, – писав історик Дмитро Дорошенко, – з’явився діяч, який зумів стати на цілу голову вище від своїх сучасників, який надихнув в них на деякий час віру в своє діло, вказав їм вищу й ідеальну мету, й який зробив героїчне зусилля вирвати Україну з обіймів анархії, знову злучити докупи її розірвані частини й створити самостійну Українську державу".

Першою справою Петра Дорошенка стало визволення ув'язненого поляками у Мальборку митрополита Київського Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Випускаючи на волю священика, поляки взяли з нього клятву, в якій "грішний Йозеф" обіцяв "в жодний спосіб не чинити ніяких шкідливих зачинів (...) проти його королівської милості" і не називатися митрополитом. Але 6 березня 1666 року Константинопольський патріарх Мефодій затвердив Йосипа Тукальського на посаді митрополита Київського.

Поселився Тукальський в Чигирині і став найближчим другом і порадником гетьмана. Перед загрозою ліквідації самостійності українських держави та церкви, амбіції політичних та церковних діячів відходять на останній план, і чи не вперше, та мабуть, і в останнє в українській історії, зуміли поєднатися інтереси державні та церковні. Уніатський єпископ Шумлянський, що перебував як посол від Речі Посполитої в Чигирині, казав, що Дорошенко щоночі радиться з митрополитом Тукальським; а коронний маршалок Ян Собеський стверджував, що гетьман і вся Україна живуть духом Тукальського. Польський підканцлер говорить: "По Дорошенку і отці Тукальськім не сподіваюся ні вірності, ні послуху; вони незалежності господарства і патріархату хочуть". Митрополит наказав, щоб по церквах не поминали більше царя Олексія та польського короля, а щоб поминали гетьмана Петра.

На відміну від Івана Виговського, який намагався примирити Україну і Польщу, у зовнішній політиці гетьман Петро Дорошенко обирає східний вектор. У вересні 1668 року на старшинській раді в Чигирині були вироблені умови протекторату Османської Порти над Україною, а у березні 1669 року їх затвердила козацька рада в Корсуні. В угоді висунуто вимоги до султана в Україні "мечетей не строить и православных храмов в них не превращать", Київського митрополита призначати лише відповідно до рішення Константинопольського патріарха. Окремим пунктом козаки вимагали від нового сюзерена не скидати Константинопольського патріарха, а після його смерті обирати нового лише на архієрейському соборі. Вочевидь, зазначені статті були запропоновані радником гетьмана Йосипом Нелюбовичем-Тукальським.

3 жовтня 1671 р. султан Магомет IV оголошує польському королеві війну, а вже 18 жовтня 1672 року Річ Посполита змушена капітулювати. Варшава, згідно з умовами Бучацького миру визнає Україну, крім Поділля, що відходило до Туреччини, самостійною державою.

Водночас, Бучацький мир анулював підписану Москвою Андрусівську угоду. Розпочинаються затяжні походи на Правобережну Україну. У січні 1674 року вісімдесятитисячне московсько-козацьке військо безуспішно облягало Чигирин. "А замок чигиринский на таком пригожем месте поставлен. Приступать к нему ниоткуда нельзя, шанцы в зимнее время преодолеть тоже нельзя", — скаржились московські воєводи.

У червні 1674 року лівобічний гетьман Самойлович та воєвода Ромодановський знову облягли Чигирин. У Дорошенка було лише близько 5000 тисяч оборонців разом з міщанами, але багато пороху, ядер, 250 (!) гармат і провіанту на рік. Лише 9 серпня з підходом до Чигирина союзників гетьмана – татарської орди – московсько-козацькі війська зняли облогу Чигирина. Але, відступаючи, вщент спалили Черкаси.

Навесні 1675 року Москва захопила Корсунь.

5 серпня 1675 р. Петро Дорошенко переніс найтяжчу втрату – смерть друга і порадника Київського митрополита Йосипа Тукальського. Тіло митрополита поховали в соборній церкві святих Петра і Павла. На надгробку на могилі митрополита містився некролог польською мовою, написаний архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем:

Тим то все життя при вродженій цноті
Пастир наш провів поспіль у клопоті.
І літа не так, як з’їли клопоти;
І до праці смерть урвала охоту.
На людських був язиках, дбав про гонор панський,
Всього не зробив, бо жив він у вік тиранський.
... Тукальський лежить... Одначе лиш тілом,
Бо мешка душа із Господом мило.

16 березня 1676 року війська лівобічного гетьмана під командуванням чернігівського полковника В. Дуніна-Борковського знову оточили Чигирин. Гетьман через кошового Івана Сірка розпочав переговори про складання повноважень. 21 березня в листі до запорожців він писав, коли "Сарданапал Самойлович" "прийде під Чигирин, без заколоту мене в ньому не візьме, а коли й дійде до того, що вижене мене з Чигирина, то знайте, що Чигрин, столиця славних старовічних і бойових вождів та гетьманів ваших, та й інші цьогобічні ваші міста будуть через ворогів зруйновані і зрівняні з землею".

У вересні 1676 року гетьманська столиця знову була оточена 30-тисячним московсько-козацьким військом так, "що ні одна жива душа з навколишніх міст не могла проникнути до Чигирина". Не бажаючи кровопролиття, 19 вересня Дорошенко з двома тисячами козаків капітулював і здав гетьманство Івану Самойловичу.

Смерть Йосипа Нелюбовича-Тукальського і капітуляція Петра Дорошенка остаточно поховали ідею створення незалежних українських держави і церкви. Уже невдовзі була спалена перша гетьманська столиця – Чигирин, а Київська митрополія за хабар стамбульським чиновниками перейшла під владу Москви. Так збулося пророцтво останнього чигиринського гетьмана. Літописець писав: "Паде, паде Україна тогобічна малоросійська, козакоруська з багатьма міцними містами й селами, як отой стародавній великий град Вавілон!"

СВІТЛИНИ:
Головна світлина - Фотреця у Мальборку (Польща), де відбував ув'язнення Йосип Нелюбович-Тукалський
* Середньовічний Чигирин. Малюнок з літопису Самійла Величка
** Київський митрополит Діонісій Балабан, резиденцією якого уперше став Чигирин
*** Церква Петра і Павла у Чигирині. 2010 р. Худ. Лідія Колесник. У цьому храмі правили службу київські митрополити

**** Київський митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський - друг і порадник гетьмана Петра Дорошенка
***** Пам'ятник Йосипу Нелюбовичу-Тукальському у Чигирині. Скульптор Владислав Володимирович Димйон

Олександр Солодар  Спалах минулого   27 Квітня 2018, 10:58