Новини
Biggest 3  1

Чигиринський Український Державний драматичний театр

Споконвіків життя українця тісно перепліталося з театралізованими обрядами і піснею. Від початку ХХ століття чи не в кожному населеному пункті Чигиринщини виникають аматорські драматичні колективи. У 1923 р. у Чигирині збудовано приміщення театру. Чимало самодіяльних чигиринських акторів розпочинають професійну кар’єру в театрах Києва, Львова, Харкова, Одеси. А от розквіт театрального мистецтва у колишньому “місті стольному козацькому”, як не дивно, припав на час німецької окупації... У цей час додому повертаються професійні робітники сцени… 

Наприкінці 1941 року в окупованому німецькими військами Чигирині на базі театрального гуртка при місцевій “Просвіті” розпочав роботу Український Державний драматичний театр. Його директором, художнім керівником і головним режисером стає Іван Григорович Бінський. 

Іван Бінський народився 1899 року у Чигирині. Під час національно-визвольних змагань початку ХХ століття займав різноманітні посади у владних органах Чигирина і Кам’янки. У серпні 1920 року був заарештований співробітниками ЧК, але з-під варти втік і переховувався у “болотах”. Ймовірно, арешт Бінського був пов’язаний з його контактами з холодноярським отаманом Юрієм Горліс-Горським, який на той час служив під прикриттям у місцевій міліції. Пізніше, під прізвищем Цибенка Івана Івановича, мобілізований в армію і після закінчення служби відряджений співробітником політпросвіти м. Олександрія, де й легалізувався під своїм ім’ям. З 1922 до травня 1923 року – уповноважений ДПУ в Бажал-Пашинську на Кавказі, а у 1923-1925 р.р. – слідчий у Кисловодську. З 1925 року працює у театрах Чигирина, Одеси, Сталіно, Житомира. З 1940 року – директор музею у Кишиневі. З початком радянсько-німецької війни займався евакуацію мистецько-культурних музейних цінностей до Харкова. 5 серпня 1941 року Іван Бінський прибув до Чигирина, а наступного дня у місто ввійшли німецькі війська. В окупованому місті займався організацією будинку товариства “Просвіта”.

Другим режисером Чигиринського Українського Державного драматичного театру став випускник Київського театрального інституту Бурменко Іван Ілліч, а помічником режисера – Шелестовський Сергій Єгорович. Театральними художниками працювали Л. Євтушенко, П. Синячевський, диригентом і хормейстом – Д. Винниченко, хормейстером – П. Синячевський, балетмейстером – випускник київського училища Федір Семенович Вербівський.

Театральну трупу складали: чоловіки – Бінський Іван, Бурменко Іван, Москаленко Григорій, Курочка Юрій, Євтушенко Леонід, Хоменко Володимир, Вербівський Ф., Руденко В., Сирівець М., Сорока М., Мельниченко; жінки – Завадська Ганна, Замша Галина, Кодацька Ганна, Мельниченко Віра, Нечипоренко Наталка, Назарова Тамара, Рудковська Ольга, Сорока Надія, Завацька І., Касян М., Мельниченко М., Мережко О., Рачевська М.

Характерно, що працівниками театру були на ¾ комсомольці-підпільники. Офіційно забезпечені роботою громадяни уникали небезпеки у першу чергу бути включеними у списки молоді, яка відправлялася до Німеччини. Якщо ж члени театру все-таки потрапляли до списків остарбайтерів і про це ставало їм відомо, то за допомогою зв’язків у районній управі оформлювався фіктивний шлюб. А, як відомо, забезпечені роботою та одружені українці виключалися зі списків осіб, складених для відправки в Німеччину. Згадує керівник чигиринської підпільної комсомольської організації Володимир Хоменко, який працював актором театру: “Того ж (1942 – авт.) року мене повідомили, що моє прізвище внесене до списків осіб, передбачених для відправки в Німеччину. Батько ходив до начальника районної управи Костенка, просив на колінах, щоб той викреслив моє прізвище зі списків. Костенко відповів: “Пане Хоменку, встаньте. Я не Ісус Христос, щоб переді мною на колінах стоять. Я вашого хлопця добре знаю. У списки його не вносив, але викреслити не можу. Але пораду можу дати. Хай ожениться. Німці одружені молоді пари в Німеччину не беруть”. За його порадою одружився я із Замшею Галиною Василівною і вінчалися в церкві. Їй теж загрожувала відправка до Німеччини”. Керівництву “Просвіти”, члени якого, водночас, належали до районного проводу Організації українських націоналістів, було достеменно відомо про антифашистську роботу членів комсомольської підпільної організації. Зокрема, про підпільну діяльність членів театру достеменно знала Ганна Кодацька, яка входила до складу правління чигиринської “Просвіти” (відповідальний секретар), на громадських засадах працювала її бібліотекарем і хореографом у танцювальному гуртку при цій же організації. Але, як бачимо, націоналісти не лише не видавали підпільників німецькій окупаційній владі, а й, при можливості, допомагали їм легалізувати своє становище.

Спектаклі ставилися в приміщенні театру, що знаходився на місці між теперішнім готелем і міськвиконкомом. Театр був на самоокупності: актори заробляли гроші постановками вистав. Окрім того, на зароблені кошти організовувалася передача із підпільних друкарень Західної України націоналістичної літератури. 

У репертуарі колективу – близько 20 п’єс за творами Т. Шевченка, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Капенка-Карого, Г. Квітки-Основ’яненка, Б. Грінченка О. Островського, С. Васильченка, М. Куліша, Б. Томаса. На кожну постановку керівництво театру отримувало дозвіл у чигиринського коменданта Клєбера. Трупа гастролювала населеними пунктами Олександрівського повіту Кіровоградської області, до якого входив Чигиринський район.

“Вистави театру користувалися великим успіхом у населення Чигирина, на кожній виставі зал на 300 місць був заповнений (аншлаг). Адже це була немов віддушина для кожного жителя, забувалась на деякий час жахлива оточуюча дійсність. Були випадки, коли вистави переривалися, тому, що в зал вривалася поліція з німцями щоб захопити молодь для відправки в Німеччину”. На початку 1943 р. колектив театру поповнився акторами театральних колективів зі східних областей України, яких німці “евакуйовували” перед наступом Червоної Армії. Тоді ж прибув у Чигирин для роботи в театрі режисер і актор Черкаського музично-драматичного театру Мрійний-Шабельников.

При наближенні лінії фронту театр був переведений до повітового центру – в Олександрівку, а невдовзі взагалі припинив роботу. Після звільнення Чигирина більшість акторів-чоловіків опинилася на фронті, а окремі робітники театру – в ув’язненні. Так, 31 грудня 1943 року у радянському партизанському загоні був заарештований співробітниками Чигиринського районного відділу НКДБ Іван Бінський. 29 січня 1945 року військовий трибунал військ НКВС Кіровоградської області “рассмотрел уголовное дело по обвинению Бинского Ивана Григорьевича (…) в преступлениях, предусмотренных ст. ст. 54 – 1 “а”, 54 – 10 ч. 2. УК УССР” і приговорив “по совокупности совершённых им преступлений на основании ст. 54 – 1 “а” УК УССР лишить свободы с отбыванием срока на 10 лет (десять лет)”. Підсудний Іван Бінський “виновным себя в представленном ему обвинении признал не полностью”. 17 лютого 1994 року заступник прокурора Черкаської області, Державний радник юстиції 3 класу А. А. Коцюрба переглянув кримінальну справу і прийшов до висновку, що на Бінського Івана Григоровича поширюється дія ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, оскільки у справі відсутня сукупність “доказательств, подтверждающих обоснованность привлечения к ответственности”.

Олександр Солодар  Спалах минулого   13 Квітня 2017, 12:01