Biggest 12699289 1698809443709765 506330206 o

Будова століття, або привиди Чигиринських електростанцій

Екскаваторники! Бульдозеристи! – 
Зі скляних голубих вітрин
Кличе вас у світанок імлистий
Не розбуджений Чигирин.
… Може, світить їм спозарану
Над роздоллям дніпровських плес
З голубої імли, з туману
Найпотужніша в світі ДРЕС…
Микола Негода

 

Про грандіозну економічну авантюру під Чигирином сьогодні розповідають невирішені соціальні проблеми селищ-супутників колишньої гетьманської столиці, періодичні телевізійні хроніки з руїн промислових площадок та ігри сталкерів на тих пустках…

А розпочиналося все з розмахом і помпою…

Відповідно до рішення ХХIV з’їзду КПРС біля Чигирина мала зводитися “найбільша в Європі” державна районна електростанція (ДРЕС) загальною потужністю 4,8 млн. кіловат. У 1971 р. Київське відділення Всесоюзного державного інституту “Теплоелектропроект” розробило техніко-економічне обґрунтування щодо будівництва ДРЕС. Передбачалося, що за годину гігант теплової електроенергетики мав спалювати 1100 т мазуту. Про грандіозність будови свідчили хоча б проектні розміри основного корпусу електростанції, довжина якого мала сягати 660 м, а висота – 80 метрів. З метою мінімізації екологічної шкоди від процесу спалювання мазуту, планувалося, що димар електростанції буде заввишки 320 метрів і “вистрілюватиме дим у захмарну височінь”. Поблизу електростанції передбачалося спорудити селище для її будівельників та експлуатаційників на 20 тис. жителів. Проект був остаточно розроблений, пройшов усі етапи узгодження в Держбуді, Держплані, Міністерстві енергетики СРСР, однак, так і не був затверджений.

У 1975 році згадали, що “палити нафтою, все одно, що палити асигнаціями”. А відтак Держплан СРСР змінив вид палива для майбутньої Чигиринської ДРЕС: замість Кременчуцького мазуту передбачалося використовувати для електростанції збагачене газом вугілля Донецького басейну. При цьому потужність ДРЕС знижувалася до 3,2 млн. кіловат. З часом знову виявилися, що для роботи теплової електростанції запасів донецького вугілля просто не вистачить. У листопаді 1978 року відбулися чергові корективи проекту. Тепер, враховуючи прорахунки у визначенні запасів донецького вугілля, потужність станції зменшилася до 1,6 млн. кіловат.

Водночас, доки виникали проблеми із проектувальними роботами станції, її будівництво йшло повним ходом. З 1972 року на об’єкт почали прибувати робітники, зводилися допоміжні виробництва, розпочалось будівництво житла, пристані для суден на р. Дніпро. Таким чином, замовник – Міненерго УРСР хотів зекономити час: вести паралельну підготовку будівництва і розробку проекту. Однак, вже через десять років після створення техніко-економічного обґрунтування Чигиринської ДРЕС, 29 жовтня 1981 р. Міністерство енергетики СРСР видало вказівку, пункт 3.1. якої остаточно ставив хрест на проекті спорудження біля Чигирина теплоелектростанції: “У зв’язку з припиненням будівництва Чигиринської ДРЕС здійснити консервацію об’єктів промислового і житлово-цивільного призначення”. Водночас, чотири потужні проектні організації Міністерства енергетики СРСР розпочали роботу над черговим проектом електростанції.

З 1985 р. розпочалося будівництво Чигиринської атомної електростанції. До 1989 р. в об’єкт було вкладено, за різними оцінкам, понад 100 млн. крб. Водночас, “спорудження власне електростанції не велося”, а “кошти в основному направлялися на будівництво допоміжних споруд”. На 1989 р. кількість будівельників сягнула 2500 чоловік, з них 1500 прибуло з різних куточків Радянського Союзу. Для їх проживання збудовано два селища – Орбіта та Новий Чигирин (селище енергетиків). Поруч з електростанцією передбачалося спорудження потужного домобудівного комбінату на 120 тис. м2 житла на рік.

Однак, не щастило чигиринцям і з розгортанням будівництва атомної електростанції. У 1986 р. сталася чорнобильська трагедія, яка поклала край інтенсивному будівництву Чигиринської АЕС. Цьому на заваді стала позиція громадськості. У 1987 р. інженери Черкаського НВК “Фотоприлад” – Іван Колісник та Оксана Пащенко ініціювали збір підписів під листом – петицією на адресу Верховної Ради СРСР з проханням розглянути питання щодо припинення будівництва АЕС під Чигирином. Навесні 1988 р. “було зібрано близько 10 тисяч підписів громадян. У травні 1988 р. підписні листи надійшли на адресу Верховної Ради СРСР”.

Наприкінці 1980-х років значно загострилася соціальна обстановка у Чигирині. У зв’язку з відсутністю коштів постало питання розвитку соціальної інфраструктури міста: спорудження житла для приїжджих спеціалістів, будівництва дошкільних виховних закладів, шкіл і лікарень. Будівельники Чигиринської АЕС в заяві на адресу вищих державних органів звинуватили своє керівництво в “економічній диверсії”.

19 травня 1989 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про припинення будівництва Чигиринської АЕС”, в якій рекомендувалося відповідним міністерствам і відомствам вивчити питання створення на майданчику АЕС “профілю екологічно чистого виробництва” та подальшого “використання об’єктів і споруд, що тут будуються”. 4 липня 1990 р. Міністерство енергетики СРСР видало наказ за №179 “Про будівництво Чигиринської паро-газової електростанції”. Проектом плану капітального будівництва на 1991 р. для розгортання робіт на Чигиринському будівельному майданчику виділено 12,5 млн. крб., розпочалася розробка проектної документації.

Натомість з весни 1989 р. директор черкаського НВО “Ротор”, народний депутат СРСР Алім Чабанов, якого в СРСР називали “виконробом перебудови”, виношував плани передачі майданчика Чигиринської АЕС у підпорядкування очолюваного ним підприємством. За його задумами, у Чигирині передбачалося будівництво “заводу по виробництву магнітофонів, персональних комп’ютерів і радіотехнічних пристроїв”, двох заводів робототехнічних виробничих модулів, заводу з виробництва обладнання для очисних споруд, і підприємства з виготовлення “силових агрегатів для легкових автомобілів” з подальшою переорієнтацією його на виробництво “самих автомобілів”. Алім Чабанов обіцяв, що до 2000 р. виробничий комплекс випускатиме продукції на 1 млрд. крб. в рік, інтенсивно реалізовуватиметься соціальна програма: щороку зводитиметься 300 квартир, будуватимуться школи, дошкільні заклади, лікарні. Поруч з цим, директор НВО “Ротора” визнавав за необхідне все ж зводити в Чигирині ТЕЦ потужністю 2,5-3 млн. кВт, однак – силами відповідних відомчих структур. Обіцянки “виконроба перебудову” падали на сприятливий ґрунт, адже “робітники на будові – майже безправні люди: їх лякають, що не дадуть житла. Були випадки, коли денний заробіток сягав ... 16 копійок (?!). І все тому, що немає фронту робіт, достатньої організації праці”.

Однак, поглиблення економічної кризи та наступні суспільно-політичні події в країні поклали край сподіванням чигиринців на завершення “будови століття”.

Олександр Солодар  Спалах минулого   24 Травня 2017, 11:24